Привет, дружок! Наверное, ты увидел эту тему и подумал, что я расскажу тебе историю о том, как я купила амфетамин и перестала бояться. Ну, тогда садись поудобнее, и я начну.
Все началось с того, что я стал прогуливать занятия. Фланировал по улицам, не заботясь ни о чем. Чем больше я пропускал уроков, тем больше времени у меня появлялось для новых приключений.
Однажды, пока я бродил по заброшенному двору, мне подвалил тип. Он был похож на настоящего наркомана, и я решил, что это моя удачная закладка. Он сказал, что может помочь мне с некоторыми проблемами и предложил попробовать флакончик с амфетамином.
Я решился и купил его. С тех пор все изменилось. Я перестал бояться и начал видеть мир в других цветах.
Амфетамин, или как его еще называют "торч", стал моим новым другом. Он дал мне силы и энергию, чтобы обойти все преграды, которые раньше казались неуловимыми.
Я стал дропать все заботы и проблемы вместе с этим наркотиком. Он был моим способом справляться со всем. Я просто употреблял его, и мои проблемы исчезали.
Но, конечно же, это был лишь жесткий обман. Вместо того чтобы решать проблемы, я просто откладывал их на потом. И с каждым новым употреблением все становилось только хуже.
Однажды, я попал на кикер кокаин. Меня подменили, и я случайно пробовал этот наркотик. В этот момент я понял, что перестал контролировать свою жизнь.
Раньше я даже не думал о том, чтобы попробовать героин, или как его еще называют "гердос". Но с каждым новым наркотиком, я становился все более отчаянным и безразличным к последствиям.
Моя жизнь стала сплошным хаосом. Я уже не мог прогуливать занятия, потому что забывал о них или просто не мог встать из кровати. Я стал полностью зависим от наркотиков.
Теперь я понимаю, что попробовать амфетамин - это была самая глупая вещь, которую я мог сделать. Я забыл о своих целях, о своих мечтах. Мой мозг был сплошной помойкой, заполненной токсинами.
Так что, дружок, будь осторожен. Не позволяй себе быть зависимым от наркотиков. Лучше пройти мимо, чем попасться в эту ловушку и потерять себя.
Я надеюсь, что моя история поможет кому-то осознать опасность, которую несет употребление наркотиков. Это не просто игра в стервятнике, это игра с твоей жизнью.
Але, ваще, чую, що з вами сьо я мітаться буду вайбом! Тут я вам розповім, як я зібралась і закладки поставила, живчикам! Ха-ха!
Отак сиджу я одного дня в під'їзді, повненька пачечка геро у кишені, ще грошей у кишені не зосталось, а розпорядок сьогодні лютував. Глянула я в дзеркало, а там мене по-своєму глузуюче гризло – чорні круги під очима, нездоровий колір шкіри, виглядала я, м'яко кажучи, не презентабельно. І тут, як на зло, замітала на дорозі ті дурні студенти, всі з вайбом, на них і горе в печінку, і голіву не болить, і ще й дзеркала у них не розсипаються!
Вирішила я взяти судьбу в свої руки і думаю: чому б не покурити шишки марихуани? Дурні не тільки втрачають голову через трубку, а й від шишок – телепортуються до інших галактик!
То я пішла в шукацьки закладок. Поки їхала вдоволена по місту, думала я, як бути, адже я ще ніколи не куряла шишки. Але всіму свій час, я ж не розумниця з віджетами. Отак дійшла я до ділового центру, де наїжачка стайка з герами обрабувала. Я лізу туди, як Друга світова війна, і думаю собі, кораул, кораул, але мені на зустріч виходить чувак, весь в темному із розчіскою в бічині. Виявляється, це метчик в діло. Я вінувала йому своє побажання і показую гроші. Він усміхається, я так усміхаюся, що аж гризло іскриться!
Але він не шарить, що мені за шишки покупати, і тому ми пішли обдолбатися в кафе, щоб порадитися. Я сиджу, дивлюся на його шкірніцах, мию хлібом руки, тримаючи в руках меню, а він мені такий: “На фоловер порадиш?”. Я нічого не розумію, але кажу: “Окей, давай на фоловер”. Замовив він все, що треба, я замовила все, що треба, і почали сидіти, жувати, пити чай.
Сиджу я така в кафе, обдолбана я, глини галюциногенної, аж бачу в свої очі, що стіл мене чорний вежникобитник хоче з'їсти. Кажу метчику: “Ти теж чорні вежникобитники бачиш?”. Він відмовляється, а говорить, що бачить зайців. Ха! Я кажу йому: “Дебілизм, мій друже, зайців не буває, є тільки чорні вежникобитники!”. Він мені посміхається і каже, що хоче курнути і взагалі.
Ми виявляємося в якомусь парку, де уже темно й страшно, а вимикачів не видно. Метчик виходить з рюкзаком, а я йому такий: “Що ти з рюкзаком зробив?”. А він мені: “Сам купила, сам пливи!”. Знайшовся в мене рюкзак, а в ньому шишки марихуани! Оля-ля! Як я раділа, що скінчилось мучення. Ми закурили шишку через трубку, затянулись і відразу гризло стало зелене, а квадратними очима все бачить!
Сиджу в кущах, а переді мною гігантський гризло. Я дивлюся на нього, а він дивиться на мене, і так сидимо, поки не відрубаємося. Вайб нас був рожевий, одно слово, ну-ну.
Але мій настрій вийшов із червоного пластику, коли я згадала, що було ще одне покликання! Мені треба було зібрати стекловату, щоб зробити сахарну вату. Бо навіщо купувати, коли можна самому зробити, вірно? А от де її брати, не знала я, бо в магазинах такого нема. Тут метчик мені каже, що знає, як зібрати стекловату з вікон. Хлопець хоч і метчик, але цікава в нього інформація. Взяли ми купу пляшечок, рукавички резинові, і почали зібирати стекловату. Ми обходили будинки, якась тітка перед прибиранням уподобала викидати вікна разом з будинком. А ми там, сімранізуючі, заростені віконами, які їм зрішта були в дошку по вуха!
Після героїну-шампанського, авантюр зі стекловатою, я так обдолбана була, що відрубаюся одразу, як зирну в ліжко. Але перед сном я згадую себе сумна, що шишок стало не залишилося, але сахарну вату я зробила! І нажаль, якась половинка ліжка мене насвистує і каже: “Та й зробила б ти щось корисне, замість цього дурниць!”. Взагалі історія, історія...